Араміс Кузін: “Я вирішив, що краще прийняти пропозицію “Оболоні Бровар” – щоб не відпускати синицю з рук”

Журналіст Андрій Сеньків поговорив з другим канадцем в історії нашого футболу, форвардом «Оболонь Бровар» Арамісом Кузіним про його життя в Україні і про його футбольне становлення:

Багато українських футболістів не можуть виїхати в Європу з однієї причини – вони не знають англійської. Ви знаєте англійську, але граєте в Першій лізі України. Чому?

Передісторія. Коли я опинився перед фактом пропозиції від «Оболоні Бровар», у мене не було мети грати саме тут. Я просто приїхав потренуватися з професійною командою, був в гостях у дідуся з бабусею. І коли я несподівано отримав пропозицію, задумався над тим, щоб почати професійну кар’єру раніше, ніж планував.

У США хлопці зазвичай замислюються про це в 22 роки – така специфіка університетської ліги. Але тоді вже стає важко шукати щось в Європі – я канадець, ще ніде не грав, є складнощі з документами. Я вирішив, що краще прийняти пропозицію «Оболоні Бровар» – щоб не відпускати синицю з рук.

Наскільки допомагає київське коріння?

Бабуся і дідусь допомагали відчувати себе в Києві своїм. Були проблеми з мовою, соціальні питання. Дуже часто бував у них – вони робили все, щоб я пройшов кризові моменти.

Що за моменти?

Перше – мова. Я вивчав російську в коледжі, але велика різниця між мовою у класі і мовою в роздягальні. Ці мови не мають нічого спільного.

Друге – перехід з юніорів в чоловічу гру. Специфіка в тому, що в коледжі ти знаєш, що будеш там чотири роки, йде упор на команду, необмежена кількість замін – у всіх є можливість пограти. Тут кожен – професіонал. Потрібно вигравати і заробляти гроші для сім’ї. Я не знаю, чи буду я завтра в клубі. Ніхто не знає. Якщо ти не даєш позитивний результат, то і тренери, і партнери тобі безпосередньо скажуть – на банку.

Є хлопці, з якими спілкуєтеся англійською?

Наш капітан Костя Коваленко дуже добре говорить англійською. У нього більш багатий словниковий запас, ніж у мене – читає англійську класику. Коли говоримо з Костею, партнери запитують, про що – і ми їм перекладаємо. Якщо на поле скажу щось зі злості, теж запитують. Але я не очікував, що буде партнер, який настільки досконало знає англійську.

Ваша перша тренерка – жінка. Як це взагалі відбувалося?

 Її звати Джоан Фінні. Дуже люблю і поважаю її, вона прищепила мені любов до футболу, вірила в мене завжди і давала мені творчо підходити до гри. Коли ти маленький, не думаєш, хто повинен бути твоїм тренером – чоловік чи жінка.

Головне, щоб тренер прищеплював любов до гри, вчив і знав, як вести тренувальний процес. Вона робила це як і будь-який інший тренер. Якщо ми слухалися – окей, якщо ні – давала хороший прочухан. Вона знала, як управляти нами. У неї не було проблем, щоб тримати нас в руках.

Повну версію читайте за посиланням.

За матеріалами Tribuna.com